Психолог радить

276030736_145986554573626_1794320376217820351_n

Вікторія Нівінська,

практичний психолог

Шановні батьки, друзі на гості нашого закладу дошкільної освіти!!!

З радістю очікуємо  вас на сторінці нашого закладу

в соціальній мережі Facebook

https://www.facebook.com/profile.php?id=100062956512195

 

карантин1              карантин2        карантин3                        карантин4 карантин52019-06-21 11.32.38 A6-1 A6-2 А2-02 А4

https://youtu.be/BY-J_RdPKw4

 https://youtu.be/FGT_twc00z0

https://youtu.be/AzSlJV0TmeA

 https://youtu.be/ITA3XDOtyPk

 https://youtu.be/RSrRtuz_htc)

17840512

Дистанційна підтримка освітнього процесу в умовах карантину

Як пережити кризу 3 років

Вікові кризи — це неминуча стадія розвитку і дорослішання дитини.

Одним з таких моментів є криза 3 років.

Колись мила крихітка, в цей час може сильно змінитися і перетворитися на впертого і примхливого «нехочуху».

Про початок кризи трьох років свідчить наступна поведінка:

  • дитина стає істеричною, навіть без особливої ​​причини;
  • спільні відвідування магазинів стають нестерпними, вона постійно вимагає купити що-небудь для себе. В іншому випадку, батьків чекає «показовий виступ» з риданнями і катаннями по підлозі;
  • постійно намагається перейти межу дозволеного, перевірити реакцію дорослих, не реагує на заборони або прохання, поняття «не можна» для неї не існує;
  • на прогулянці може втекти в протилежний напрямок руху і сховатися;
  • відповідає на всі пропозиції негативно, їй все не подобається, вона не бажає підкорятися;
  • намагається самостійно одягнутися, поїсти, але зіткнувшись з труднощами або перешкодами, закочує істерику;
  • спроби поговорити з дитиною не закінчуються позитивним результатом, вона в будь-якому випадку все робить по-своєму.

На щастя, дитяча криза трьох років — це мінливе явище, особливо якщо підійти до цього питання грамотно.

Дайте дитині вибір

Якщо у дитини сильний характер, то слова «ти повинен» можуть викликати істерику і впоратися з нею буде дуже складно. Такі діти не люблять, коли їм наказують. Вони знають, чого хочуть і не бояться казати про це.

Щоб допомогти малюкові приймати більше участі в рішеннях, дайте йому дві опції на вибір. Наприклад, якщо ви хочете, щоб вперта дитина зібрала іграшки, можна сказати «Час нам прибрати вдома. Що будемо робити, почнемо з вітальні або з твоєї спальні?».

Це дозволяє малюкові із сильним характером відчути себе господарем ситуації, але виконати те, що від нього хочете ви.

Дотримуйтеся графіку

Коли справа стосується впертої дитини з характером, особливо якщо мова йде про кризу трьох років, обов’язково потрібна послідовність в діях. Налаштуйте розпорядок дня, який включає в себе час прийому їжі, денного сну, час на розваги, і час для прибирання.

Обов’язково стежте за дотриманням графіка кожен день, попереджаючи малюка заздалегідь, коли в ньому щось буде змінюватися. Не забувайте попереджати дитину про те, коли їй незабаром доведеться перейти до наступної задачі.

Наприклад, якщо час на ігри практично вийшов і починається час збирання, скажіть малюку: «У тебе ще 5 хвилин, а потім ми будемо з тобою прибирати». Так малюк не здивується, що потрібно змінити рід діяльності. Це зменшує ризик виникнення будь-яких примх та істерик.

Встановіть варіанти наслідків

Якщо вперта дитина відмовляється робити щось, особливо в період кризи трьох років, вам обов’язково потрібно розробити план наслідків за її дії. Дитина повинна знати, що якщо вона не слухається, то буде позбавлена іграшки на цілий день або їй загрожує тайм-аут на ігровому майданчику.

Розуміючи можливий результат, малюк буде знати, чого очікувати, якщо він не слухається або не слідує вказівкам. Він може обрати варіант непокори. Але в цьому випадку у нього не виникне здивування з приводу наслідків, особливо, якщо він з ними вже зустрічався.

Малюк почне слідувати вашим вказівкам частіше, щоб уникнути небажаного результату розвитку подій.

Дайте свободу для самовираження

Вперті діти часто влаштовують сцени, якщо їх не чують або не розуміють. Якщо ви бачите, що ось-ось вибухне істерика, сядьте навпроти дитини і попросіть її висловити все, що вона відчуває або що думає.

Коли малюк відчує, що ви його уважно слухаєте, він зрозуміє, що ви даєте йому шанс на самовираження. Це вбереже його від зривів.

За що не можна карати дітей

Часто буває, що батьки надто суворо сприймають дитячі примхи чи слабкості. Інколи це можна пояснити поганим настроєм, інколи – станом здоров’я. Та незаперечним залишається факт: кожним невмотивованим, халатним кроком у вихованні малечі ми робимо «засічку» на її ще вразливому стержні особистості.

ПРОЯВ НЕГАТИВНИХ ЕМОІЙ У випадках, коли дитина відкрито виражає накопичений негатив, її не можна надто суворо карати. Звикайте бути їй другом: розпитувати та роз’яснювати: звідки в неї сьогодні взявся емоційний біль/негатив, та як його правильно «виганяти з себе» без шкоди для оточуючих.

Придумайте гру «Я сердитий, як…». Суть останньої полягає у перелічуванні мультяшних персонажів та копіюванні їхньої манери поведінки, коли вони не в гуморі. Якщо ви самі кумедно покажете перших трьох та поясните: «коли гра закінчилась – я хороша, я вже посміхаюсь», дитина прийме цей підхід, як цікаве вирішення своїх емоційних потреб.

ПОМИЛКИ Навіть якщо ви з чоловіком – генії науки, хореографи зі світовими іменами чи солісти оперети – дозвольте своїй дитині розвиватися поступово. Вона має деякі складнощі в навчанні? Важливо давати зрозуміти, що головне – процес, а не швидкий результат. Учора ти ще зовсім не вмів писати, а сьогодні – пишеш, хай навіть не ідеально. Наберіться терпіння та допоможіть їй освоїти й головне – полюбити ази науки. Не може/не любить співати чи танцювати? Знайдіть хвилинку та заохотьте дитину на стільки, щоб вона виразила себе в вокалі/танці максимально повно. Може виявитися, що це просто не її заняття.  А можливо, їй просто необхідна ваша підтримка у цих починаннях.

ПОВІЛЬНІСТЬ/НАДМІРНА АКТИВНІСТЬ Пам’ятайте, що це – особливості психіки дитини, «оптимальна швидкість», із якою вона зараз розвивається. Будьте поблажливими, не дорікайте. Якщо ви зараз відкрито (а найгірше – агресивно!) виражатимете своє незадоволення, у дитини може виробитися комплекс неповноцінності й вона замкнеться у собі.

ВІДМІННІСТЬ ВІД ІНШИХ Якщо ваша кровинка у чомусь відрізняється від інших: не так розмовляє, рухається, виглядає, найперше – прийміть її такою, якою вона є та полюбіть. Коли ви зробите це та перестанете дратуватися (навіть внутрішньо), у вас з’явиться ясне бачення, як навчити дитину вдало підкреслювати свою  індивідуальність і любити себе та навколишній світ.

НЕНАВИМИСНА ШКОДА Будьте завжди на боці своєї дитини. Чого б вона не накоїла, розумійте: все, що можна виправити – можна виправити (компенсувати, вибачитися, відремонтувати). Наприклад, школярі зайшли до сувенірного магазину, і ваша донька портфелем збила дорогу вазу. Так, це зайві непередбачені матеріальні затрати. Але жодна річ і жодні гроші у світі не відновлять довіри дитини до вас та її психологічного здоров’я, якщо ви її не підтримаєте в даній ситуації, а ще більше травмуєте.

ВИМАГАННЯ БІЛЬШОГО Трапляється, що дитина постійно хоче нових іграшок, книг, одягу. Ви купуєте їй достатньо — та апетити малечі зростають. Будьте мудрими батьками: спокійно поясніть, як ви заробляєте гроші та те, що ви, насправді, платите за кожну нову покупку часом, який могли би провести з нею. З психологічної точки зору явище «вимагання більшого» означає, що дитина вчиться ставити цілі. Контролюйте цей процес, підтримуйте її, але пояснюйте (делікатно), що слід прагнути досягнути будь-якої мети власними силами, а не за рахунок інших.

Ніколи не сваріть та не принижуйте дитину привселюдно. Тримайте себе в руках та розумійте справжню ціну ситуації. Навіть, якщо дитина 1000 разів не має рації чи провинилася, заспокойтесь та владнайте ситуацію вдома. В іншому випадку – дитина просто втратить до вас довіру, боятиметься вас і поступово звикне сприймати весь світ, як одну велику загрозу.

Про що може розповісти дитячий малюнок?

Значна частина батьків на індивідуальних консультаціях прямо чи опосередковано торкається питання, що пов`язане із розумінням дитячого малюнка. Спробуємо розібратися в головних психологічних тонкощах юних художників.
Колір виступає одним з головних виражальних засобів у дитячому малюнку. Перш, ніж братися за діагностичне розшифровування зображення, варто враховувати його загальне враження за наступними ознаками:

Значення кольору.
Про емоційний стан свідчить використання дитиною різних тонів. Малюк, який обирає жовтий колір, налаштований на величезні життєві перемоги. Жовтий вказує на позитивні емоції, безпосередність, допитливість. Психологи вважають даний колір одним із оптимальних дитячих виборів, який свідчить про сприятливу соціальну атмосферу, що оточує дошкільника. Часте зустрічання рожевого кольору в дитячому малюнку пов`язане із проявом м`якості, ніжності, жіночності, слабкості, емоційності. Вибір помаранчевого притаманний природженим оптимістам та життєлюбам. Такі діти відкриті, веселі й говіркі. Любителі червоного дуже експресивні, мають розвинену силу волі, відзначаються підвищеною активністю. Вибір у малюнку цього кольору вказує на незалежний характер, лідерство, прагнення до популярності і похвали. Такі діти дуже енергійні, рухливі, цілеспрямовані. Вибір дитиною синіх відтінків відображає умиротворений характер. Як правило, вони рідко вередують, люблять споглядати і захоплюються спокійними видами діяльності. Часте використання синього та блакитного свідчить про зосередженість дитини на внутрішніх проблемах, потребу у спокої, рівновазі, самоаналізі. Зелений в малюнку дошкільника свідчить про незалежність, наполегливість, впертість. Якщо дитина любить салатовий відтінок, це говорить про спокій та оптимізм.  Вибір темно – зеленого кольору, в свою чергу, може свідчити про замкненість дитини, відчуття своєї незрозумілості тому соціальному середовищу, до якого вони належать. Діти, які часто віддають перевагу фіолетовому кольору, мають здатність до підвищеного фантазування, добре розвинені інтуїтивні відчуття. Дошкільники відзначаються багатим внутрішнім світом, артистизмом, дуже чутливі. Насичений фіолетовий колір, яким зафарбовані досить великі ділянки малюнка, може свідчити про напругу, яку відчуває дитина. Обранння дитиною коричневого свідчить про її спокій, стриманість, хоча інколи надмірне його використання вказує на присутність негативних емоцій. Діти, які часто обирають цей колір, зазвичай, є повільними та фізично слабкими. Часте використання чорного кольору, жирне, штрихування, що продавлює папір, закреслення, сигналізує про підвищену тривожність дитини, пригніченість, емоційний дискомфорт. Надмірність сірого в малюнку є ознакою байдужості, відстороненості дошкільника, бажання втікти, не помічати того, що турбує. Найчастіше «сірі» діти дуже тихі, несміливі, замкнуті.
Дорослому завжди варто враховувати достатню наявність кольорового вибору перед дитиною в момент діагностики та індивідуальне інтелектуальне сприйняття кожної окремо взятої особистості.

Натиск на олівець.
Слабкий, невпевнений натиск, лінії, які часто перериваються, свідчать про боязкість, невпевненість дитини, швидку психічну виснаженість. Якщо дошкільник часто витирає те, що намалював, це є ознакою тривожності. Жирні контури зображень, які сильно продавлюють папір, можуть бути свідченням емоційної напруженості, імпульсивності. Якщо в малюнку зустрічаються дірки від олівця — це ознака можливої конфліктності, агресивності або гіперактивності.

Розмір малюнка та місце розташування найважливіших деталей.

Маленький малюнок в кутку аркуша свідчить про низьку самооцінку, депресію. Великий – тривожність, стресовий стан, імпульсивність, гіперактивність. Зображення у верхній частині аркуша – висока самооцінка, дрібний розмір в поєднанні з розташуванням «внизу» — ознака емоційного неблагополуччя діагностованого.

Деталізація зображень та темп виконання завдання.
Якщо подробиць багато — у дитини, швидше за все, живе уява, творча спрямованість (хоча, не виключенням, є прояв демонстративності). Надмірна деталізація свідчить про тривожність, фригідність, перфекціонізм дошкільника. Якщо дитина працює повільно, але старанно, це говорить про особливості її темпераменту, а от повільне і мляве, без інтересу малювання — ознака пасивності, виснаженості нервової системи або депресивного стану.

Як не треба готувати дитину до школи

Напевно, немає таких батьків, які б не хотіли бачити своїх дітей здоровими, добре розвиненими, готовими опанувати непросту шкільну програму. Проте досвід роботи дозволяє зробити висновок, що далеко не всі батьки знають, як правильно підготувати дитину до школи, і часто припускаються дуже серйозних помилок. Дозволю собі узагальнити ті негативні моменти, які найчастіше виникають при підготовці майбутнього школяра.

Ще й досі багато хто з батьків сповідують принцип «щасливого дитинства». В їхньому розумінні дитина дошкільного віку має лише грати з ровесниками і не обтяжувати себе жодними проблемами. Це ніби і є «щасливе дитинство». А школа на те й існує, аби навчити школяра різних премудрощів. Зрозуміло, що такий підхід є хибним. Дитину необхідно поступово готувати до школи, наприклад, через гру, мудрі батьки не нав’язують, а пропонують своєму сину чи доньці. Якщо гра захоплює дитину, вона гратиме з вами всюди: вдома, на прогулянці,в поїзді тощо.

Саме через гру можна розвинути мислення, пам’ять, увагу, уяву дитини. Наприклад, колесо, яке відвалилося від машини, мамину обручку можна використати, щоб запитати в сина чи доньки «А якої воно форми? А ще які речі мають таку саму форму?» і у відповідь почути із здивуванням назви понад двадцяти різних предметів.

«Біле, квадратне, знаходиться над головою» — раптом загадково каже мама, готуючи вечерю. І чотирирічна донька, забувши одразу про капризування, весело включається в цю гру. «Стеля» — робить відкриття дівчинка і загадує своє слово.

«Давайте грати так, щоб все було навпаки» — пропонує мені сусід по пляжу, хлопчик п’яти років. Його мама пояснює, що дитині важко зрозуміти, що таке слова — антоніми, тому вона так просто назвала гру. Мама бере в руки чорний камінчик — хлопчик кидає білий. При цьому він називає всі предмети і дії та їхні протилежності. Подібних ігор існує велика кількість. Вони описані в літературі, періодичній пресі. Після опанування серії ігор ви помітите, що і самі здатні вигадувати, творити.

Найважливіший принцип підготовки до школи — розвиток допитливості. Звичайно, починати цей процес варто не в шість років, а раніше. А якщо ви ще навчите дитину слухати, спілкуватись з іншими дітьми і дорослими, підтримаєте її прагнення до самостійності: ініціативність, якщо допоможете вашій дитині відчути себе особистістю, яка багато що може, і до того ж, перебуває у доброму фізичному стані, ви зробите дійсно чимало для того, аби щасливе дитинство продовжувалося і в шкільні роки.

Багато є батьків, які підготовку малюка до школи розуміють, як систематичне тренування в читанні, письмі й рахунку. Найбільш наполегливі «проходять» з дитиною майже всю програму першого класу. Ці батьки не враховують однієї дуже важливої речі, а саме: вміння читати і писати не означає повної готовності до школи. Зокрема читання безпосередньо пов’язане з попереднім досвідом малюка і є відтворенням навколишнього світу. Воно складається з почуттів дитини, ставлення її до книжок, запасу слів, її самостійності, впевненості в собі, відносин із батьками.

Доволі поширеним є такий спосіб підготовки, коли батьки не просто займаються репетиторством, а глибоко, ретельно вивчають програму 1-го класу з виконанням домашніх завдань у повному обсязі. Фактично уроки розпочинаються ще за рік до відвідування школи. Цей підхід батьки пояснюють просто: у такий спосіб вони самі намагаються вберегти сина чи доньку від стресу, яким вони вважають вступ до першого класу. Пізніше, вже в школі, такій дитині буває просто нецікаво на уроках. Небезпека подібної підготовки до школи полягає в тому, що такі учні привчаються нічого не робити на уроках, марно витрачаючи час. Вони швидко виконують завдання і вимушені чекати, поки це зроблять інші. Їм важко стежити за повільним нечітким читанням решти учнів; тому вони відволікаються, малюють читають інші книжки, граються. Крім того, батьки, які в такий спосіб готують дітей до школи, більше піклуються про рівень їх інтелектуальної готовності і не звертають потрібної уваги на загальну психологічну підготовленість. Як правило, вольовий рівень таких дітей є низьким. Звичка отримувати позитивні оцінки без особливих зусиль, відсутність навички до копіткої, щоденної роботи дається взнаки в третьому і наступних класах, коли успішність цих дітей різко знижується. Негативні наслідки такого явища спостерігаються при формуванні особистості, зокрема її самооцінки.

Батькам важливо усвідомити, що дитина йде до школи, аби глибоко та краще пізнати світ, аби кожного дня робити маленькі відкриття, а не просто отримувати оцінки. Є й такі батьки, які озброїли своїх дітей психологічними тестами, що використовують при прийомі до школи. І ось уже малюк зазубрює відповіді на запитання,за допомогою яких перевіряють кмітливість тощо.

Доводилося зустрічатися і з такими батьками, для яких підготовка дитини до школи повязана з пошуком престижних навчальних закладів. «Чим моя дитина гірша?» — таким принципом керуються деякі батьки, котрі без урахування можливостей і функціональної готовності дитини до школи влаштовують її в спеціалізований навчальний заклад із поглибленим вивченням іноземних мов, математики тощо. Таким батькам хочеться сказати: «Дитина не є засобом самоствердження. Поважайте її індивідуальність, неповторність, любіть її такою, якою вона є, просто тому, що це — Ваша дитина. Обираючи якусь школу, керуйтеся тим, аби вашій дитині там було добре. Тому при виборі навчального закладу виходьте з інтересів та здібностей   вашої дитини».

Як бачимо, помилки при підготовці малюка до школи є різними. Одні батьки залякують дитину школою, створюючи тим самим негативну установку:

  — «Ось підеш до школи, там тобі покажуть», — погрожує мама рухливому, непосидючому Павлику. А через два роки, коли прийшов час стати школярем, батьки дивуються, чому син не хоче йти до школи.

Вашій дитині незабаром йти до школи.

Сподіваємося, що Ви не припустилися тих прикрих помилок, про які йшлося у нашій розмові. 

Отож, у добру путь вам і вашим дітям!!!

Крокуємо з малечею дорогою адаптації

Процес адаптації дитини до умов дошкільного закладу досить часто являється драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності малюка. У дитячому садку все не так, як удома: суворіший розпорядок дня, незнайомі дорослі й діти, незвичні вимоги… Але головне – розлучення з мамою. Усе це може викликати у дітвори напруження і навіть тривожність. Такий емоційний фон негативно відбивається на перших враженнях дитини про дитячий садок, погіршує звикання до нього.

Що таке адаптація?

Адаптація – це пристосування організму до нових обставин, а для дитини ДНЗ – новий, ще невідомий простір з новим оточенням, новими взаєминами.

Чинники, що впливають на адаптацію дитини до ДНЗ

1. Вік дитини

  • Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола.

  • Нічого цього ще немає у малечі 1-3,5 років. Адаптаційний період діти переносять важко. Малюк відчуває неприйняття, паніку, якщо сторонній дорослий намагається виконати з ним якісь дії. Дитина відмовляється приймати допомогу вихователя.

Дає про себе знати й нервове напруження: малюк пригнічений, усе викликає у нього сльози; не відпускає від себе маму ні вночі, ні вдень; довго не може заснути, часто прокидається з плачем.

2. Поведінка дитини

Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам.

Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи:

Перша група – cюди належить більшість дітей. Вони:

  • різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ;

  • голосно плачуть;

  •  кидаються на підлогу;

  •  дряпаються,кусаються, то просяться на руки;

  •  біжать до дверей, нікого не чуючи.

Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може: несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати.

Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів.

Друга група – сюди входить кілька дітей, які:

  • Після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені.

  • У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися.

  • Ці діти ледь стримують плач,;

  • Сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать.

  • І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть.

 Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці.

Третя група – комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони:

  • Не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими;

  • Протягом дня розповідають дорослому все, що знають;

  • Із задоволенням демонструють свої вміння:

—  самостійно одягаються,
—  роздягаються,
—   їдять,
—  у ліжечку лежать спокійно.

Але така ідилія триває недовго (2-3 дні).  Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, діти впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи.

3. Досвід дитини

  • Малюк з великої сім’ї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище.

  • Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний зв’язок із матір’ю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку.

Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу.

Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно:

   —  лазить, хоч і вміє ходити;
   —  замовкає, хоч уже почала говорити.

4. Індивідуальні особливості малюка:

  • Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес,

   —  вона адаптується легко, швидко.

  • якщо малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці —шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього.

  —  Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію.

  • Хворобливим, сором’язливим дітям 

  —  необхідно в середині тижня влаштовувати вихідний.  

Пам’ятайте!!!  Тривалі перерви у відвідуванні дошкільного закладу  затримують і ускладнюють період адаптації.

Під час адаптаційного  періоду  важливо:

  • Створіть в домі спокійну обстановку;

  • З розумінням ставтеся до безпідставного вередування малюка;

  • більше гуляйте з дитиною, пропоную, зняти емоційне напруження,- активними рухами, цікавою діяльністю;

  • Намагайтеся раніше вкладати дитя спати після теплої ванни;

  • У  період адаптування треба менше ходити в гості;

  • рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями.

  • Огорніть свою дитину любов’ю, бережіть її нервову систему.

Прояви емоційно–нервового напруження

  • Часті неадекватні негативні емоції та емоційні стани:

—  плач,
—  капризування,
—  плаксивість,
—  тривала депресія,
—  апатія,
—  байдужість,  
—  знижений настрій,
—  немотивовані напади гніву;
—  високий індекс вікових страхів або поява страхів, не властивих віку.

  • Відсутність або мінімальний вияв позитивних емоцій, позитивної реакції на нові іграшки.

  • Відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей.

  • Відсутність здатності відгукуватися на емоційний стан близької людини.

  • Надмірна обережність і побоювання небезпечних предметів.

  • Занижена комунікабельність дитини:

—  їй важко вступити в контакт із незнайомими людьми.

  • Зниження пізнавальної діяльності (практична відсутність реакції новизни).

—  Знижена ігрова діяльність або її відсутність.
—  Малюнки на вільні теми, зазвичай у темних кольорах, песимістичного змісту.
—  Зміна рухової активності ( підвищення або зниження).
—  Зниження або підвищення апетиту.
—  Проблеми із сном (аж до безсоння).
—  Небажання відвідувати ДНЗ.

Адаптація пройшла успішно, коли у дитини:

  • Бажання йти до дитячого садка;
  • Адекватний вияв емоцій , наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки;
  • Здатність адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточення;
  • Висока комунікабельність;
  • Висока пізнавальна діяльність та активність;
  • Активна ігрова діяльність;
  • Малюнки у світлих тонах;
  • Стабільність рухової активності – малюк  рухливий;
  • Відсутність проблем із сном і харчуванням.

Негативно впливає на звикання:

  • Недотримання в сім’ї режиму дня;
  • Застосування невірної методики «годування»;
  • Погіршення стану здоров’я дитини (патологічні відхилення та розлади);
  • Недостатній рівень психічного розвитку ;
  • Патологія вагітності та пологів;
  • Одноманітність життя та діяльності малюка;
  • Постійне перебування під ретельним наглядом дорослих (мама та бабуся).

Шановні батьки!

 Коли спілкуєтесь з дитиною, яка адаптується до садочка  дотримуйтесь таких рекомендацій:

  • Будьте особливо уважними до  поведінки, настрою, самопочуття вашої малечі;
  • Вранці створюйте атмосферу гарного настрою:  будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола.
  • Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток.
  • Не загрожуйте дитячим садком, як покаранням за гріхи й неслухняність.
  • Пам’ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
  • Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, умиватися та мити руки.
  • Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин. У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею певний час на прогулянці.
  • Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно.
  • Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1-2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повернеться.
  • Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім’ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваш малюк розумітиме, чого конкретно ви вимагаєте від нього.
  • Цікавтеся у вихователів, як він грається, як спілкується з іншими дітьми.
  • Обов’язково повідомте вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки вашого малюка.
  • Тримайте тісний зв’язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські дбають про неї.

Зміни в поведінці можуть бути через:

  • ХворобУ;
  • Дефіцит спілкування з дорослими;
  • Відсутність умов для активної діяльності;
  • Відсутність сенсорних подразників (іграшки, предмети для маніпулювання);
  • Незадоволення органічних потреб ;
  • Стомлення.

Причини стомлення

  • Тривале перебування без сну.
  • Непосильне фізичне і розумове навантаження.
  • Хронічне недосипання.
  • Недотримання режиму.
  • Неправильна організація діяльності.

7043

Дефіцит батьківської любові

Родина  була й залишається головним осередком становлення й розвитку дитини. Саме ви, батьки:

  • вводите малюка у світ  людських взаємин;
  • вчите  відрізняти добро від зла;
  • жити серед однолітків.

Стосунки в сім’ї – це зразок для дітей, які в ній виховуються

Майже весь досвід життя в суспільстві дошкільник здобуває у родинному колі через наслідування старших. У цьому  віці наслідування підкріплюється загостреним  бажанням дитини чинити так, як мама, тато або інші члени сім’ї. Ви всі  хочете  гарно виховати своїх  малят, але самого лише бажання замало. Для цього потрібні знання!

У наш час вам, шановні батьки, зайнятим професійною діяльністю, заклопотаним матеріальним забезпеченням сім’ї, бракує часу:

  • для систематичного спостереженням за дитиною,
  • для глибокого вивчення її розвитку.

Мене дуже непокоїть дефіцит батьківської любові, що спостерігається, нажаль, із перших років життя дитини.

Симптоми цієї хвороби такі:

  • дитина часто сумує, вередує або без причини галасує;
  • навмисно робить дурниці чи ж просто порушує правила;
  • часто хворіє.

Нажаль, трапляється так, що:

  • ви не вмієте і не  визнаєте за потрібне показувати дитині свою любов,
  • не визнаєте значущість таких стосунків,
  • не прагнете  набути таких умінь.                                    

Тому хочеться привернути вашу увагу, до цих проблем і допомогти  Вам:

  • краще розуміти інтереси, можливості, переживання, вчинки ваших малят;
  • ставити до них вимоги, що відповідають їхнім силам і віку.

Зрозумійте :

  • дитині потрібні люблячі мама і тато всі 24 години на добу.
  • Не комплексуйте через те, що малюк забирає у вас весь вільний час.

Для розвитку дитині потрібно:

Максимально емоційне і позитивне, насичене  спілкування із батьками!!!

                    Дух любові й тепла, яким сповнена дитяча кімната,  позитивно впливає на здоров’я малюка.

Але надмірна любов може згубно впливати на дитину.

Найпідступніша любов – замилування, коли:

  • ви  в захопленні від кожного вчинку малюка,
  • ви не замислюєтеся над їхньою суттю та можливими наслідками.

Щоб у сім’ї не виріс егоїст:

  • Навчайте  дитину помічати поруч із собою людей, в яких теж є свої почуття, бажання, потреби, з якими слід рахуватися;
  • Будьте  мудрими з дітьми;
  • Стримуйтесь у момент негативних дитячих проявів;
  • Умійте  поглянути на проблему з позиції малюка;
  • Будуйте  рівноправні стосунки, в яких одна правда та спільне розуміння добра і зла, якими керують взаємодовіра, повага й любов;
  • При таких стосунках у сім’ї неможливе застосування «батьківської влади», що дуже часто стає нездоланним бар’єром у налагодженні взаємин із членами родини.

                                 Щоб в сім’ї панувала взаємодовіра, повага і любов                                                притримуйтеся таких рекомендацій:                

  • Заохочуйте  самостійність своєї дитини.
  • Якщо ваш  малюк потребує допомоги, створіть такі умови, щоб він сам знайшов  шляхи подолання проблемної  ситуації.
  • Не давайте готових відповідей – ваша допомога має обмежуватися натяками, навідними запитаннями.
  • Відзначайте досягнення дитини. Віддайте перевагу похвалі, а не докорам.
  • Не доповнюйте схвалення вчинків або поведінки дитиною критикою.
  • Не намагайтеся ставити перед дитиною завищені вимоги.
  • Не вимагайте від своєї дитини більше, ніж від себе.
  • Пам’ятайте, що для дитини позитивний приклад батьків значить більше за їхні повчання.
  • Створіть для дитини куточок, де буде її стіл, полички, іграшки, книжки, олівці фарби, альбоми та інші предмети, необхідні для її самостійної діяльності, гри.
  • Розповідайте дитині якнайбільше позитивного про самостійність, допитливість, а також про дитячий садочок, школу.
  • Пам’ятайте, після 20 хв. занять дитині необхідна перерва, зміна діяльності.
  • Не проводьте розвивальних занять із дитиною пізно ввечері.
  • Пам’ятайте, для продуктивності діяльності дитині необхідно спати 10 – 12 год. на добу, з урахуванням денного відпочинку ( 1- 1.5год.)

Адаптація дитини 3-ого року життя в дошкільному закладі

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить досить індивідуально. Одні діти легко і швидко звикають, не примушуючи батьків турбуватися та переживати. Інші, навпаки, звикають довго, хворобливо, а іноді й зовсім не можуть адаптуватися.

У психологічній літературі поняття адаптації розкривається як сукупність особливостей біологічного виду, які забезпечують йому специфічний спосіб життя в умовах певного середовища. У дошкільній педагогіці цей термін тлумачиться як активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм та оволодіння відповідними формами спілкування та діяльності.

У період адаптації у дитини відбувається зміна динамічних стереотипів — раніше сформованих звичок та устрою життя. Додайте до цього й так звану імунну та фізіологічну зміну, подолання психологічних перешкод. Тому малюк переживає стрес, прояви якого різноманітні — відмова від їжі, сну, спілкування з оточуючими, занурення у себе, плач, хвороби. Щоби адаптація до дитячого садка проходила легше, слід підготувати малюка до того, що нзабаром у його житті настануть зміни.

Найбільш оптимальним часом для початку відвідування дитячого садка вважають початок літа або осені. Комплектація нових груп дітьми відбувається саме навесні. Тоді йде планування навчально-виховної роботи на новий навчальний рік, виділення коштів на наведення порядку у групових кімнатах, комплектація груп новими іграшками та посібниками, відповідно віку дітей. Тоді навчальний рік розпочнеться у повністю наповненій групі для усіх вихованців одночасно. Але це не означає, що в інший час дитину не візьмуть у дитсадок. Буде дуже добре, якщо вихователь дитячого садка трохи раніше до офіційного початку відвідування групи малюком, познайомиться з майбутнім вихованцем, визначить можливі труднощі і надасть рекомендації з їх корекції ще до того, як дитина почне систематично відвідувати дитячий садок.Щоб контролювати процес адаптації, вихователь дошкільного навчального закладу веде так званий листок адаптації, а також проводить постійну роботу з батьками дитини, які створюють необхідні умови виховання дитини вдома.

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до умов виховання в дитячому садочку є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадку. З цією метою батьків знайомлять з умовами життя дітей у групі, а також вихователь знайомиться з умовами виховання дитини вдома, його індивідуальних особливостях, звичках. Бажано, щоб умови та вимоги до дитини з боку дорослих максимально співпадали. Стосується це, насамперед, режиму дня, навичок самообслуговування, культури поведінки. Також батьки повинні підготувати до відвідування дитячого садка і саму дитину.

По-перше, слід організувати спілкування малюка з іншими дітьми — під час прогулянок, відвідування сімей з дітьми. Малюк повинен навчитися спілкуватися, ділитися іграшками, грати і поводитися у дитячому суспільстві.

По-друге, чим більше навичок самообслуговування засвоїть дитина, тим легше буде відбуватися адаптація до дитячого садка. Вирішити це питання — батьківська справа.

Враховуючи практичний досвід роботи з дітьми, найбільш оптимальним для відвідування дитиною дитсадка вважаємо досягнення малюком трирічного віку. Згідно з вимогами програми виховання дітей у три роки малюк повинен уміти:
Вмиватися. З незначною допомогою дорослого мити руки, дотримуючись послідовності: дорослий допомагає засукувати рукава одягу, відрегулювати струмінь води, дитина самостійно змочує руки, бере мило, намилює руки; дорослий показує, як зробити багато піни; дитина повторює намилюючи рухи, змиває мило, умивається, закриває кран; якщо кран тугий, дорослий сам закриває його; дитина самостійно витирає руки та обличчя рушником, дорослий звертає увагу дитини на те, що руки та обличчя повинні бути сухими. Взагалі діти охоче вмиваються самостійно або за нагадуванням дорослого.
Доглядати за зовнішнім виглядом. Радіти чистому, красивому одягу, охайній зачісці. Відчувати негативні емоції у зв’язку з брудним одягом та руками, незачесаним волоссям; звертатися до дорослого з проханням допомогти дати лад. Радіти, коли такі неприємні моменти усунено. За нагадуванням дорослого користуватися носовою хустинкою, класти її у кишеню.
Правильно поводитися за столом. Прагнути їсти самостійно, відмовлятися від пропозиції «погодувати з ложки». Тримати ложку у правій руці, ретельно пережовувати їжу. Радіти, що уміє їсти самостійно, як дорослий. За нагадуванням дорослого користуватися серветкою. Помічати за показом дорослого красиво накритий стіл, яскравий посуд, смачну їжу. Упізнавати і називати знайомі страви (суп, борщ, каша, котлети, салат, пюре, компот, сік, чай). За нагадуванням дорослих говорити «дякую», допомагати прибирати за собою тарілку, чашку, серветку. Дома мати «улюблену» тарілку, чашку, серветку, із задоволенням спостерігати, як мама миє посуд, робити спроби самостійно вимити свою тарілку та чашку, подати хліб, пиріжок.
Доглядати за речами та іграшками. Разом з дорослим та за його показом складати іграшки на місця, вішати речі, ставити взуття. Спостерігати, як дорослий пере, прасує, чистить одяг, брати участь у митті іграшок, купанні ляльок.
Одягатися. Вчитися за показом дорослого знімати і вдягати одяг, розстібати великі ґудзики, шнурувати чоботи. Знати свої речі, радіти чистому одягу. Грати. У грі відображати процеси умивання, одягання, їжі; годувати, купати, одягати іграшки (ляльок, звіряток тощо), «вчити» свої улюблені іграшки правильно їсти, вмиватися; у іграх-демонстраціях з іграшки, які показує вихователь, допомагати ляльці правильно вдягатися, приносити Зайчику усе необхідне для купання маленький зайченят тощо.

По-третє, необхідно привчити дитину до певного режиму дня, в якому відведено місце різним видам діяльності (гігієнічні процедури, прийом їжі, ігри та заняття, прогулянка, елементарна праця та інші).

По-четверте, малюк повинен знати, що таке дитячий садок, чим там займаються діти. Також у дитини слід стимулювати бажання відвідувати групу. Для цього дитині розповідають про життя в дитячому садку, розглядають ілюстрації, ходять до дитсадка під час денної прогулянки дітей і спостерігають за ними.

Приблизно за місяць до початку систематичного відвідування дитячого садка (коли буде зібрано усі необхідні документи та пройдено медичний огляд), добре, якщо Ви домовитесь з адміністрацією, і будете приходити разом з дитиною тільки на час денної прогулянки. Так дитина познайомиться з вихователем, дітьми, звикне до них, навчиться спілкуватися, у неї з’являться перші враження про життя у дитсадку. Важливо, щоб цей досвід був позитивним і сприяв виникненню бажання дізнатися, що іще цікавого в садочку. Обов’язково потоваришуйте з вихователями (їх, як правило, два) і помічником вихователя. Робіть це поступово. Довіра дитини до вихователя є неодмінною умовою гарного самопочуття і розвитку дитини у дошкільному навчальному закладі.

З часом, дитину можна буде приводити в садочок з ранку до денного сну. На це піде іще деякий час. Будьте терплячими, показуйте дитині, що Ви раді з того, що вона вже доросла і ходить до дитсадка, до дітей. Користуйтеся тим, що дитина виявляє потребу робити все самостійно, але при цьому враховуйте фактичний рівень її можливостей. Завдання дорослих — підтримувати прагнення до самостійності, не згасити його критикою незграбних дій дитини, не знищить віру дитини у власні сили. Допоможіть малюку помітити зростання своїх досягнень, відчути радість переживання успіху в діяльності. Частіше акцентуйте увагу на радісних моментах спілкування з дітьми та дорослими в дитячому садку, розпитуйте дитину про її враження.

Коли пройде певний час, спробуйте залишити дитину на денний сон. Обов’язково скажіть їй, що коли вона прокинеться, Ви одразу її заберете. Не обов’язково одразу спати до фактичного підйому. Спочатку можна спробувати тільки заснути, а коли малюк прокинеться — сказати, що мама вже прийшла. Так Ви зможете заспокоїти дитину, переконати її в тому, що додому малюка забиратимуть ЗАВЖДИ. Адже страх розлучення з близькими людьми, а тим більше з мамою — найбільш сильний страх (і, погодьтеся, не тільки дитячий!). Сподіваємось, що Ваша дитина поступово звикне до щоденного відвідування дитячого садка на увесь день. У вечірні години у дітлахів немало цікавих справ — загартування, вечори розваг, самостійна ігрова діяльність та багато іншого.

Бажаємо Вам та Вашій дитині швидкої та безболісної адаптації!